Україно! Ти для мене — диво!

 Україно! Ти для мене — диво!

88 років тому народився Василь Симоненко – поетична легенда «шістдесятництва» як суспільно-мистецького руху.

Василь Симоненко писав так легко, що рядки звучать, ніби повіяв легкий вітер. Його слова сильні, але й прості та зрозумiлi. Його творчість наповнена любов'ю і світлом. Його вірші не пропускала до друку радянська цензура, тому їх поширювали у самвидавних списках і переписували від руки.

1962 року Василь Симоненко разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявили місця масових поховань розстріляних органами НКВД на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні. Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції. Це побиття, що мало фатальні наслідки для здоров'я поета. Поет відійшов у вічність, коли йому було 28 років. Його рання смерть потрясла українське суспільство.

Симоненко увійшов в історію української літератури як визначна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини ХХ ст. Вірш «...Ми маємо право на сум і любов...» поет написав на початку 1963 року».

* * *

...Ми маємо право на сум і любов,

На щастя, на сонце і трави,

І навіть на булькання зайвих розмов

Ми іноді маємо право.

Ми маємо право померти самi,

I хочеш не хочеш – колись повмираєм,

Та треба затямить собі на умі,

Що світ зберегти од [воєнних] громів

Ми з вами обов'язок маєм!

***

Люди — прекраснi.

Земля — мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в'язко.

Вона мене цупко трима.

I хочеться бути дужим,

I хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити

I жить!

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали

Про вас грядущі:

— Їх на землі не було…

* * *

Земле рідна! Мозок мій світліє,

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов'ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай того земне тяжіння зрадить

І з прокляттям безвість проковтне!